Над краєм засніженим, ой над Землею,
Hатомлене сонце стоїть в перигеї.
Морози малюють мохнате проміння
У барви сріблясті, в тони старовинні.
Відкрились небесного царства віконця:
Горять міріадами райдуг на сонці
На землю насипані щедро перлини.
Зрівняли сніги і горбки і долини.
Міняються барви, іскряться та сяють.
У кожній сніжинці заграви палають
І дражнять приземлених мешканців раєм.
Та часто ми чуда Господні минаєм,
Ковзнувши очима по них апатично,
Буває додавши: «Kраса ця не вічна!»
А потім із пафосом так, урочисто:
«Нас в небі чекає небачене місто!
Там вулиці з золота, брами – перлові!»
Що ж, дійсно, небесні оселі – чудові.
«Не бачили очі і вуха не чули!»
І навіть якби ми туди зазирнули,
То де б нам епітетів тих назбирати,
Щоб славу Господню змогли описати?!
Сім нот не запишуть небесних мелодій,
Не має аналогів в нашій природі
Ні райським деревам, ні вічному літу!
У царство небесне, неначе магнітом,
Нас тягне Любов, відкриваючи очі,
На Божі обіцянки в Слові Пророчім.
Ось тільки дорога в оселі ті верхні
Біжить по земній, по звичайній поверхні.
Сезони, пейзажі міняються швидко.
До всього звикаєм. Дивуємось рідко.
Краса ця не вічна? Спинімсь на хвилинку:
Блищать перламутом на сонці сніжинки.
Господь утворив кожну з них унікально
З мільярдів тендітних молекул криштальних.
Малесенька річ, а премудрість безкрая!
Крихке – неповторним дизайном вражає.
Минуще про вічне розкаже багато,
Нам тільки байдуже краси б не минати!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Как-то, по утру, отодвинула штору и восхитилась морозным узором на оконном стекле. Взяла мобилку и сфотографировала эти роскошные листья причудливых растений. Поднялось солнце и стерло эту красоту, просуществовавшую несколько часов. Давно прошла та зима и только фотография показывает, что наш Господь, даже такой кратковременный рисунок творит с желанием порадовать нас. Будем восхищаться и замечать Божью красоту! Блогословений сестра! Комментарий автора: Дякую за відгук. Справді, велич Господня, Його відчуття краси просто не владається в голову.
Поэзия : Стыд- - Eduard Schäfer Я не упоминал в страничке знакомства со мной, что моя христианская
жизнь была похожа на скалистые горы, где всё и прекрасные вершины и
смертоносные расселины.
Так получилось, что момент своего " обжигания " я не осознал, считая,
что это Бог меня оставил...
В общем, я оказался,как бы не было мне больно это писать, в тюрьме.
Мне дали 6-месяцев, из которых я отсидел, по милости Божией только
3 месяца. В момент моего заключения я всё осознал, понял все свои
ошибки, а самое главное я ещё крепче полюбил Бога.
У меня было много знакомств с заключёнными, я честно им рассказывал
о себе и моих отношениях с Богом,после этих бесед многие стали тянуться к Богу, к поиску истины...
Однажды, будучи уже долгое время на свободе, я поехал с братьями
отвозить одного гостя в другой город, в тот в котором я сидел, не
заметно для себя ,я оказался в районе , который прославился своей
преступностью. Мы вышли из машины, чтобы проводить брата до дома,
на какое-то время мы остановились и краем глаза на углу улицы, который
оказался "точкой" я увидел, парня с которым был в одной тюрьме,
он был "дилер". Он стоял, вид его был измучен, он смотрел в мою сторону, ища моего взгляда, видно, что он хотел со мной поговорить,
но я молча отвернулся, потом мы сели с братьями в машину...
Приехав домой я открыл Слово Божие, мне открылись вышестоящие места песания, я упал на колени долго рыдал и каялся.
Я был много раз в том городе, в том районе, но того человека я больше
не видел, и если бы Господь дал мне вновь с ним встречу, подойдя к нему, в первую очередь я бы сказал:" Прости меня, Гена..."