Вмиваються верби холодними росами,
Розчісує бороду сивий туман…
Настала пора зустрічатися з осінню.
Сумує за літом зажурений лан.
Ще вдосвіта клен понатрушував золота
Найвищої проби на стежку і дах;
На борошно збіжжя достигле помолоте…
До самого обрію стелеться шлях,
Який починали Ви днини осінньої
З об’єднання мрій, почуттів та думок,
З любові жертовної, вірної, сильної;
Цей шлях повсякденно освячував Бог.
Дорога була не калиною вквітчана,
Та Батько Любові попереду йшов,
Багато терпіння Ви в Нього позичили,
Воно, як рілля, а зростає Любов,
Висока і чиста. Немає в ній заздрощів,
Нема слів нечемних, нечистих думок,
Їй Істина - хліб, щира правда - їй радощі.
Незмінна вона, бо Любов’ю є Бог.
Тримайтесь за Нього від ранку до вечора
Осінньої днини й у пору снігів;
Хай влада Його буде незаперечною
Завжди, аж до Божих святих берегів.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Это не человек, а Господь. Любовь Его настоящая и верная. Спасибо,Надюша. Комментарий автора: Безусловно. Юбиляры, которым это было написано, так и говорили.Да и кто может сказать иначе. В свете последних событий, просто прожить столько уже чудо Божье, а прожить в любви и святости- цепь чудес.
Поэзия : Як Іван оженився - Василь Мартинюк Я написав цей вірш з нагоди весілля мого друга. Намагався схопити тип християнина-холостяка, який хоче одружитися, і типи претенденток на його серце. Коли ж написав цей вірш, то прочитав його на тому весіллі. А мій друг образився. І то дуже серйозно. Сказав, що я його висміяв перед усіма разом з дружиною. Як я не оправдовувався, але все даремно. Тому ніде його й не друкував.
