сказавши слово,вона опустила голову донизу....не бажаючи,щоб воно сталося,вона сама підштовхувала усе до того,щоб воно відбулося...нема виходу? такого не буває....вихід є з усього...з блукань у пустелі...з вчинків необдуманих...лише не завжди ми бачимо те,що повинні...частіше за все усе нам здаэться таким,яким ми його хотіли б бачити....але не для неї...сльоза скотилася по її блідій щоці...лише вона одна зараз до неї торкалася...вона приречена...і сумно було від того,що все могло бути не так...змінити лише б один день свого життя....але ,змінивши одне,ми можемо змінити все.....чи варто втрачати подароване заради якоїсь ілюзії...яка є лише ілюзією і завжди нею залишатиметься....життя нас пригріває...ми щасливі....життя різко відпускає...ми страждаємо....але не варто його ненавидіти..не потрібно його боятися...адже,єдине чого слід боятися у нашому житті-це ми самі...одніэї хвилини ми сміємось,іншої -плачемо...ми можемо мовчати,а через лічену мить кричати...ми можемо образити того,хто дорожчий нам за нас самих,просто не усвідомлюючи цього...а потім шкодувати...людина-надзвичайна істота.Часто вона спричиняє біль тим,хто цього не заслуговує...і сама страждає від таких же,як вона.Вона молить Бога,коли зневірена у всьому....але вірить,що саме Бог її почує..хіба не абсурд-зневірений вірить у диво??часто люди роблять не те,що хотіли б...потім намагаються виправити,але розуміють,що вже пізно...і все-одно продовжують...Хіба варто продовжувати те,на що дарма витрачаємо час?людина вбиває своїм поглядом і ранить словами...людина ощасливлює посмішкою і лікує поцілунком.Людина може залишатися з нами навіки,будучи на великій відстані від нас...і може бути для нас далекою,стоячи лише за крок від нас самих...ми можемо торкатися до її серця і не відчувати як воно б’ється…а інколи за кілька метрів відчуваємо як воно виривається з грудей…...даруючи серце своє,ми втрачаємо свободу...але по-іншому не можемо...бо єдине заради чого справді варто жити...це любов...вона нас полонить… і водночас дарує свободу...любов спричиняє сльози...але чомусь ,люблячи,ми посміхаємось...життя-це і є любов…починаючи із самого народження,а любов-це життя...лише варто відчути їх взаємодію,щоб ощасливлювати світ...і всіх людей у ньому...а за одно ощасливлюватись й самому...посміхнутись і забути про все...адже світ прекрасний і сповнений чудес...лише треба його полюбити...лише...
--- Авторские права на произведение принадлежат газете "Для ТЕБЯ". Публикация произведения допускается только по согласованию с редакцией газеты.
Прочитано 15866 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 3,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Разделение - Лариса Зуйкова Это ст-е было однажды прочитано на поминках, при очень интересных обстоятельствах. У моей подруги умерла мама, которая за два года до смерти успела покаяться, отец же оставался неверующим. Хоронили братья и сестры их церкви, но были также приглашены её бывшие сотрудницы с завода ВЭФ. Верующие сидели за столами без алкоголя, а неверующим отец, естественно, поставил бутылки с выпивкой. Мы, конечно, им много говорили о Боге, потом было прочитано это ст-е и вдруг одна из заводских встала и говорит, так это же прямо как у нас.
Хочется верить, что все эти женщины в своё время придут к Спасителю.
